Великі кроки маленького села
Одна з перших об’єднаних громад на Волині була створена у селі Смолигів Луцького району, що поблизу Торчина. За перспективним планом та опрацьованою методикою, село мало увійти до складу Торчинської громади, але збунтувалося, відмовилося гуртуватися із своїм районним центром. Добившись-таки свого, Смолигів став центром об’єднання п’яти навколишніх сіл. На перший погляд, це може здатися дивним, адже з 2003 року у Торчині працює одна з найбільших компаній світу — швейцарська фірма «Нестле», що виготовляє харчову продукцію. Отже, і місця, й інфраструктура, й фінансові надходження для громади забезпечені. Здавалося б, маленьке село, розташоване за 30 кілометрів від обласного центру, повинне розслабитися і влитися до перспективного Торчина. То яким чином Смолигів став центром об’єднаної громади?
Відповіді на це питання почали з’являтися вже по дорозі. Неподалік від в’їзду до села на 20 гектарах землі красувалася велика сучасна споруда — логістичний центр компанії «Нестле», відкритий у 2009-у. Виробничі корпуси виросли на смолигівській землі впродовж двох років. Логістичний центр «Нестле» в Україні за площею — один з найбільших у Європі. Він займає 14 тисяч квадратних метрів, і його розвиток триває. Складські приміщення побудовані за світовими стандартами й оснащені сучасним обладнанням. Їх потужність — 250 тисяч тонн вантажів на рік. Одночасно на складах може розміститися 25 тисяч палет. Тут працюють близько 100 робітників, переважна більшість з них — місцеві.Отже, одна із причин такої амбітності смолигівської громади — залучення на свою землю великого європейського інвестора, що дає змогу отри-мувати певні преференції від його діяльності.
Наступне диво, яке ми побачили, в’їхавши у село, — новий дитячий садочок «Казка», розрахований на 50 діток. Як з’ясувалося, у цьому році це єдиний дошкільний заклад, який відкрили в області. У Смолигові довго чекали на цю подію: реконструювали старе колгоспне приміщення. Садочок настільки приємний, милий, облаштований за найсучаснішими європейськими стандартами, з використанням екологічних матеріалів, що тут хочеться залишитися. Ми зайшли туди, коли закінчувалася тиха година і дітки вставали із своїх маленьких ліжечок. Казкові постільки подарували дітям благодійники з Німеччини. А дитячий майданчик тут узагалі чарівний — повна відсутність пластику, зроблений з деревини та екологічно чистих матеріалів. У садочку працює творча і дбайлива команда вихователів, і для батьків це велика підтримка — йдучи на роботу, залишити своїх малюків у такому розкішному, обладнаному та затишному дитячому закладі.
Наступне диво — турботливо, зі смаком відремонтований сільський клуб і невеличка гарненька будівля сільської ради, обсаджена чудовими деревцями та квітами, на порозі якої нас зустрічала господиня села — голова Смолигівської громади Галина Прус.
Перше питання — про вибори, що відбулися за кілька днів до нашого візиту, адже 25 жовтня села Смолигівської та сусідньої Хорохоринської рад зробили свій вибір уже у новому статусі — об’єднаної громади.
— Як пройшли перші після створення громади вибори?
— Для мене це були четверті з 2002 року вибори.
З одного боку — дуже важко. Колишні «регіонали» використовували проти мене чорний піар, антирекламу, лякали людей, що я їх обкладу податками. З іншого боку — мене дуже здивувала і порадувала виборча активність селян. У нашій громаді — 1765 жителів, з них —1200 виборців. Явка була 75%. Коли люди зрозуміли, що їхні голоси можуть вплинути на результат, — усе покинули і пішли обирати, причому багато хто голосував лише за сільських депутатів і сільського голову, нехтуючи бюлетенями до районної та обласної рад. Обрано 14 депутатів, якими стали найактивніші наші люди, мені ж довірили посаду голови об’єднаної Смолигівської громади. Коли я прийшла сюди працювати, все було розвалене, люди це пам’ятають і не хочуть повернення до старого життя. У нас працює садочок, клуб, школа, село змінюється на краще.
— Як і коли ви почали цей процес — об’єднання громади?
— Тільки-но вийшов закон «Про об’єднання громад», ми почали обговорювати цю можливість з депутатами сільської ради. До Торчина ми не хотіли приєднуватися, тому що свою інфраструктуру підтягнули під певний рівень, а в Торчині цього не відбувається. Ми розуміли, що це об’єднання приведе до того, що і наші землі, і наші проблеми об’єднаються. Депутати спрямували роботу на те, щоб знайти сусідів в іншому напрямку — і ми знайшли Хорохоринську сільраду. Там інфраструктура непогана, хоча трошки занедбана за останні роки. З острахом, тому що це нова ініціатива, але помалу Хорохоринська сільська рада погодилась з нами об’єднатися. Ми самостійно почали цей процес, провели чимало роботи, коли до нас підключився Офіс реформ. Тоді з’явилася методика об’єднання громад, під яку ми не підпадали — у нас не вистачало населення, кількості дітей, щоб стати окремою громадою, тож ми знову пішли на конфлікт. Але коли Офіс реформ зрозумів, що ми спроможні, і їм вдалося переконати владу в Києві, ми стали першою в районі об’єднаною громадою. До нашої громади входить шість сіл, розташованих на території 69 квадратних кілометрів.
— Тобто у вас вже нові повноваження?
— Ми їх матимемо з нового бюджетного року, з 1 січня. Але вже зараз виникло багато організаційних питань, оскільки законодавство ще не підвели під процеси об’єднання громад. Повинен відбутися процес не ліквідації, а реструктуризації сільради, якимось чином потрібно прожити до кінця року.
— Як працюватиме влада в об’єднаній громаді?
— Концентрація влади буде в одному місці — у нас, в Смолигові, мають відкритися відділи соціальної полі-тики, освіті, будівництва. У Хорохорині буде сільський староста. В принципі, староста може бути в кожному селі, і його повноваження будуть досить великими. Доцільність цього визначається депутатами сільради. Староста на місці прийматиме заяви від людей і привозитиме сюди, в центр громади. Фактично ми хочемо створити центр адміністративних послуг через інтернет та через старосту. Людям не треба буде їздити до нас за довідками. Але адмінпослуги — не найголовніше, це дуже просто. Є багато нюансів щодо медицини, освіти, соціальної допомоги. У нас передбачена амбулаторія на тисячу населення, але велике питання, чи ми зможемо утримати її фінансово. У Луцьку є комунальний заклад, районний центр надання первинної медико-санітарної допомоги, однак співпраця з ним незадовільна, ми не знаємо, як складеться вона у майбутньому.
— Вам вдалося залучити на територію Смолигова велике підприємство — логістичний центр компанії «Нестле». Чи розраховуєте в майбутньому на податки з цього підприємства?
— На кошти, отримані від «Нестле», ми збудували дитячий садок, щоправда, частково допомогли районна та обласна ради. До об’єднання громади всі гроші, які йдуть як податки, не залишалися у селі. Заради цього ми й об’єднуємося, щоб стати самостійними.
— Що плануєте зробити найближчим часом?
— Наші селяни кажуть: нехай уже наша об’єднана громада щось зробить для Хорохорина, щоб вони відчули, як потрібно хазяйнувати. А там потрібно багато зробити — не вирішена ситуація з власністю, будинок культури і дитячий садок потрібно узаконити, поставити на баланс. Школа там добротна, збудована у 1938 році, за Польщі, а от її частина, добудована за радянської влади, завалилася. Головні проблеми — дороги, освітлення, ремонт дитсадочка та будинку культури. Їх багато, але ми будемо писати проекти і вирішувати всі проблеми потроху. Хорохорин — досить багате село, фермери вирощують полуницю. Але щоб змусити фермерів, хоча б великих землевласників, платити податки, потрібно показати людям, що гроші працюють на спільне добро. За земельний пай у 3 гектари платиться сьогодні 70 гривень — це дуже мало, і місцева рада може підняти розмір податку. Ми сподіваємося, що Верховна Рада схвалить закон про податок на нерухомість для підприємств — тоді ми матимемо непогані кошти.
— Перші кроки з децентралізації вам доводиться робити самотужки. Чи вивчаєте досвід сусідньої Польщі?
— Я багато разів була у Польщі, дивилася, як там усе влаштовано, як працює інфраструктура… Але робити реформи на селі — як машиною керувати: можна без кінця спостерігати, та поки сам не сядеш за кермо — не навчишся.
— Поділіться досвідом, як можна відродити у людей почуття відповідальності за свою вулицю, село, за громаду.
— У Польщі все відбувається трохи інакше. Селяни там пишуть і втілюють проекти ЄС, вкладаючи власні гроші і час. І тому вважають власність громади за свою власну, піклуються про неї. Ми нещодавно виграли проект ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», фінансований ЄС. Це проект вуличного освітлення на сонячних батареях. Селяни також долучаються до цього проекту, вкладаючи свої гроші у розмірі 5%. Можливо, це дасть їм відчуття власності та відповідальності за цю справу. Але у Польщі в людей трохи більший достаток, вони мають вільний час, особливо пенсіонери. Наші селяни цілий день у полі, і вимагати від них, щоб вони ще після цієї важкої праці піклувались про спільне майно, — трохи завчасно.
— На вашу думку, чому децентралізація у країні відбувається так повільно?
— Сьогодні, щоб стати об’єднаною громадою, потрібно знову проходити через вибори, і це не приваблює сільських голів. З іншого боку, сільські голови бояться втратити роботу, втратити владу. У процесі об’єднання громад — чимало нового і невідомого. На даний момент старого вже нема і нового ще нема. Нам особливо нікуди звернутися, окрім Офісу реформ. Але коли вже взялися за цю справу, мусимо її зробити. Дасть Бог, у країні щось зміниться, то й ми зможемо залучати інвестиції. А якщо вдасться нам, першопрохідцям, якщо нас підтримає влада, інші громади активніше включаться до процесу децентралізації.
ОЛЬГА ФІЛІППОВА, ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ГАЗЕТА “ЧОРНОМОРСЬКІ НОВИНИ”
Одеса — Волинь — Одеса.
Стаття написана у рамках проекту «Схід і Захід — разом», фінансованого Польсько-канадською програмою підтримки демократії за підсумками стажування на Волині, що відбулося завдяки фінансовій підтримці Посольства США в Україні. Першу публікацію з цієї серії див. у «ЧН» за 12 листопада.
